Сторінка дефектолога
7 прийомів, які допоможуть вчителю та асистенту вчителя інклюзивного класу.
Що має робити вчитель у класі, де є діти з особливими освітніми потребами? Більшість методик навчання дітей з особливими освітніми потребами - специфічні. Наприклад, учневі з вадами зору допоможуть орієнтуватися в класі контрастні фарби та додаткове освітлення. А ось у дитини з епілепсією таке оформлення може спричинити погіршення стану здоров'я. Для кожного виду порушення є спеціальні методи, що допомагають повноцінно навчатися. Але є дещо спільне, що допоможе працювати комфортно у будь-якому інклюзивному класі.
1. Командна робота - на всіх рівнях
Адаптація в класі дитини з особливими освітніми потребами - турбота не лише вчителя. Розробкою індивідуального освітнього маршруту займється ціла команда: соціальний працівник, шкільний психолог, асистенти вчителя та дитини, реабілітолог, дефектолог. Але серед найважливіших її учасників - батьки такого учня. Спільною має бути й робота всіх дітей у класі. Бо що таке, власне, інклюзія? Типова помилка - вважати, що це просто навчання дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітніх школах. Таке навчання зветься інтеграцією. А ось інклюзія - підхід, за якого кожен ученьмає стати важливим для команди, незалежно від його особливостей. Хтось виразно читає, а хтось б'є по м'ячу краще за всіх. За такої установки учні починають підтримувати та вчитися одне в одного.
2. Привчати учнів, що різноманіття - це норма
Діагнози, зазвичай, очевидні для дітей: особливості пересування за наявності ДЦП, протези, слухові апарати, окуляри зі спеціальними лінзами. Тож вчитель має все чесно й доступно для дитячого розуміння пояснити дітям особливості дитини з ООП. Варто запропонувати учням таку гру: відчути, як почувається однокласник. Якщо в нього є вади зору, можна усім зав'язати очі та попросити походити так. Якщо він не використовує мову через синдром Дауна чи аутизм - спробувати мовчки донести до інших свою думку. Це значно знижує критичне ставлення до зовнішніх особливостей як до чогось дивакуватого. Усі діти мають навчатися разом, незалежно від відмінностей, що існують між ними.
3. Спиратися на сильні сторони
Зараз говоримо про єдину освіту для всіх дітей, а не окремо про спеціальне та загальне навчання. Жодне захворювання не віднімає в людини творчих здібностей, кожен може згенерувати нову ідею. Тож є те, що варто створювати разом усім учням, а спиратися краще на сильні сторони кожного з них. Що вміє дитина з ООП? Що їй добре вдається? Навіть на рівні мови акцент краще робити не на тому, чого немає, чи неспроможності, а на тому, що є.
4. Робити комунікативні паспорти
Від іменідитини прописуємо всі її інтереси, здібності, хобі, що не подобається, як зручно комунікувати. Починається паспорт вітанням: «Я - Боря, мені 7 років, всім привіт». Там можуть бути такі розділи: загальна інформація про учня, «Як я спілкуюсь», «Самообслуговування», «Мобільність», «Мої інтереси», «Важливо» (як допомогти під час приступів, які обов'язкові режимні моменти - наприклад, необхідність приймати інсулін у разі діабету I типу). Варто прикрасити паспорт малюнками, піктограмами, фото. Коли вчителі заповнюють такий паспорт, вони починають орієнтуватися на досягнення дитини, краще відчувати її індивідуальність. Добре до збору даних та оформлення долучити всіх фахівців, що працюють з дитиною, а також батьків.
5. Практикувати скаффолдинг
Скаффолдинг - створення умов для підвищення успішності кожного учня. Ніщо так не поліпшує мотивацію, як можливість впоратися із завданням і досягти успіху. Як допомогти? Є чимало видів підтримки. Вербальна- може бути не лише прямою (заохочення), а й непрямою, не адресною: «Увесь клас скоро впорається», «Це не так складно, як здається». Підказки через міміку, жести, вказівки, рухи тіла- велика сила. Фізична підтримка - скажімо, можна писати, малювати чи конструювати щось з учнем разом «рука в руці». Моделювання - демонстрація виконання завдання. Візуальний стимул - картинки, піктограми, символи, письмова мова. Маніпуляція символами - розташування об'єктів у певному порядку. А от чого не можна робити в жодному разі, так це виконувати завдання замість учня.
6. Продумувати різнорівневі завдання
Заварити разом чай та випити зі смаколиками - усім дітям приємно. Після цього одним учням до снаги вивчати розчинність речовин (на прикладі цукру в чаї) мовою хімії. А дитина з інтелектуальними порушеннями, для якої абстрактні поняття поки що не доступні, зможе дізнатися більше про приготування чаю.
Коли всі аналізують певні поняття та створюють таблиці, дитині з ООП можна доручити замальовувати отриманий досвід. Різнорівневі завдання дають учневі вибір. Також, за потреби, важливо дати варіанти подання матеріалу (словесно, візуально, піктограмами).
7. Креативити і візуалізувати
Творчий підхід під час розробки уроку - найголовніший ресурс учителя. Діти здатні вчитися незалежно від рівня їхнього розвитку. Давно відомо, наскільки дітям важливі наочно-зорові форми пізнання світу. У випадку інтелектуальних порушень візуалізація допомагає генералізувати поняття у процесі конкретно-наочного мислення. Візуалізація - це те, щонині «показано» майже всім.Які б методи не використовував вчитель, важливо донести: людину не можна вимірювати лише через дефіцит чогось. Та навіть здібності і досягнення - хоч це і важливий вклад у життя класу, але й ними не можна виміряти цінність людини.
Інклюзія - це коли важливий кожен.
ЩО ТАКЕ «ПІЗНАВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ» АБО ЧОМУ ДИТИНА ПОВІЛЬНО ДУМАЄ
КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ
Підготувала: вчитель-дефектолог Бойко Діана
Чому одні люди все схоплюють на льоту, а іншим необхідно багаторазове повторення одного і того ж?
По-перше, це пов'язано зі здатністю центральної нервової системи швидко і точно засвоювати інформацію з навколишнього світу, по-друге, залежить від зацікавленості слухача, по-третє, від злагодженої роботи зору, слуху, рухових відчуттів всього тіла і окремих його частин (в зокрема, пальців рук), по-четверте, від здатності людини до довільного і цілеспрямованого увазі. Недостатня включеність одного з цих компонентів пізнавальної діяльності різко знижує ефективність спілкування людини, в тому числі і дитини, з навколишнім світом. Особливо це різко виражене у дітей з проблемами в розвитку.
Незрілість нервової системи з народження або до моменту початку систематичного навчання в дитячому саду не дає дитині запам'ятовувати те, що їй показують або говорять дорослі, що вона сама бачить; чує, відчуває кожен день. Втрачаючи відчуття нового, але не запам'ятовуючи необхідне, дитина не виявляє зацікавленості в пізнанні навколишнього світу або втрачає її. Звична обстановка (вдома, в дитячому саду, на вулиці) не викликає бажання до чогось доторкнутися і назвати, однак зміна цієї звичності веде до різких протестів дітей.
Чому? Адже здається, що дитина нічого не помічає навколо, не називає на прохання дорослого. Протести виникають тому, що дитина, запам'ятавши цілісну картину навколишнього світу, не виділяє з нього окремі частини (дерева, траву, камінці, людей, автобус, стіл, стілець і т. п.). Тому кожна зміна (в одязі, в маршруті до будинку, в їжі) викликає у дитини страх перед невідомим, і вона вимагає повернення до колишнього, їй відомого оточення. Як тільки це відбувається (пішли звичною стежкою, мама одягла ту ж кофточку, посадили на той же стільчик), дитина заспокоюється і знову не проявляє інтересу до навколишнього.
Через незрілу нервову систему дуже часто у дітей вчасно не налагоджуються зв'язки між оком і вухом, оком і рукою, ногою і вухом і т. п. Дитина не може виконати простих для нас завдань: повернутися в бік звуку (як ніби не чує, але слух у порядку), підстрибнути на одній нозі, зафарбувати контур (око бачить, але рука не слухається), штовхнути м'яч. Це з одного боку, з іншого боку, незрілість нервової системи обмежує розуміння дитиною зверненої до неї мови: вона просто не розуміє, що їй говорять. І саме незрозуміле для нас, дорослих - не може зробити як ми, тобто по наслідуванню і зразку. Девіз: «Роби, як я!» для дитини з проблемами в розвитку стає недосяжним. Чому? Через відсутність злагодженої роботи всіх органів почуттів дитини: око бачить, вухо чує, але обмінятися один з одним і дати команду м'язам рухатися вони не можуть. Саме цим пояснюється невміння дітей до початку шкільного навчання обвести клітку, показати праву/ліву руку, змалювати найпростіший орнамент з паличок і т. п.
Щоб запам'ятати, як виглядає предмет або об'єкт навколишнього світу, дитині потрібно змусити себе подивитися і сфотографувати його таким, як він є, щоб наступного разу впізнати. Щоб запам'ятати, як називається щось, дитина знову повинна змусити себе запам'ятати той набір звуків, яким дорослі цей предмет позначають. У більшості випадків цей процес відбувається без особливого втручання з боку дорослих. Однак, коли нервова система незріла, коли є неузгодження в роботі різних систем дитини, тоді процес запам'ятовування вимагає багаторазових повторень і надмірних зусиль дитини для концентрації уваги на якомусь одному предметі. Енергії і можливостей дитини не вистачає для швидкого і точного запам'ятовування і відтворення отриманого досвіду: дитина важко запам'ятовує, іноді неправильно, важко переучується, швидко забуває. Саме ці складності ховаються за виразом «повільно думає», коли говорять про дитину з проблемами в розвитку.
Вищеописані труднощі підстерігають малюка з перших днів життя. Про недостатню зрілість нервової системи мами дізнаються ще в пологовому будинку, але, на жаль, не роблять жодних зусиль для допомоги дитині, наївно вважаючи, що все з віком пройде. Навпаки, чим старшою стає дитина, тим більше інформації і досвіду взаємодії з навколишнім світом вона не доотримує. І зовсім не тому, що вона «ледар і не хоче», а тому, що незрілість нервової системи не дає їй засвоювати той матеріал, який знають її однолітки, які навіть не відвідують дитячий садок. Допоможіть дитині: проконсультуйтеся у лікарів-фахівців (невропатолога або невролога, окуліста, ЛОРа, у логопеда і дефектолога). Дізнайтеся всі можливі шляхи подолання наявних труднощів. Найголовніше - не чекайте п'яти років, на які посилаються необізнані люди, оголошуючи цей вік мало не віком позбавлення від всіх проблем в розвитку дитини.